Монастирі на терені України були не тільки осередками моралі та політичним притулком, не тільки місцем збереження коштовностей, архівами літописів та джерелом знань, але й зразковим сільськогосподарським підприємством, яке накопичувало та розповсюджувало знання про садівництво. Хоча сади існували ще до християнських часів, але за часів утворення монастирів вони отримали новий зміст. Сад відтворював образ Раю на землі і був місцем як теософічних роздумів, так і місцем, в якому монахи досліджували та розводили рослини, пристосовували їх до місцевого клімату, намагаючись відтворити наскільки це можливо різноманіття Світу.

У часи постійних політичних та соціальних конфліктів, в яких перебувала територія сучасної Черкащини XVI-XVIII ст. монастирі стали центрами збереження та розвитку тисячолітніх знань, зокрема по садівництву. Монахи розводили виноградники, фруктові сади, облаштовували парки насичені релігійними символами та філософським змістом. Ці знання стали підґрунтям “паркового буму” кінця XVIII – початку XIX ст.

З розвитком садівництва у другій половині ХІХ ст. монастирі втратили монополію на дослідження та розповсюдження рослин на Черкащині. Були створені потужні дослідні станції та розсадники, які стали новими центрами садівництва регіону.

• Православні монастирі
• Православні старообрядницькі монастирі
• Римо-католицькі монастирі