Лисянський садибний парк

Місто Лисянка розташоване в долині течії Гнилого Тікичу та Лисянки. Відоме з XIV-XV ст. Лисянка разом з селами Шестеринцями, Дубрівкою, Часноківкою, Орлами належала маєтностям князя Вільгельма Радзивілла, який отримав у посагу своєї дружини Цицелії Моршковської – княгині Радзивілл. Після весілля Вільгельм Радзивілл збудував у Лисянці великий камінний палац. З 1853 року власником Лисянки був син сестри Вільгельм Олександрович, князь Радзивілл.

До нині на правому березі Гнилого Тікича збереглася назва місця “Карл-бад”. Це система залізистих джерел, що виходять із гірських схилів. Мінеральна залізиста вода збиралася у великі резервуари і подається у ванни в окремому будинку та розподілялася по номерах. Цей санаторій, який вже не існує був збудований Радзивіллами, які вирізнялися своєю доброчинністю. Зараз на високому березі річки міститься сучасний міжколгоспний санаторій.

В долині річки був парк ще з литовських часів, згодом його впорядкували та влаштували родонові купальні, та як ці місця містять багато родону.

Зараз парку як такого не існує, купальні зруйновані і можливо доволі приблизно говорити по його композицію. Відомо, що парк мав нижню та верхню частини, головною композиційною віссю парку є річка Гнилий Тікич. В верхній частині був розташований маєток, можливо на його місці побудували сучасний санаторій, що свідчить з планування основних доріг та алей. Нижня частина парку має закритий характер композицій з живописними берегами та плавнями, що переходять у відкритий луговий парк, характерний для парків Полтавщини і рідким для Правобережжя.

Безумовно, парк потребує детального дослідження та вивчення його композиції, принципів планування, та кропіткої роботи з архівними джерелами та іконографічними матеріалами. Багато інформації можливо отримати за переказами людей, поки є свідки часів існування парку. Тільки після проведення цієї роботи можливо говорити про його реконструкцію та подальше використання, як парку для відпочинку мешканців Лисянки.